Цього тижня євреї святкують Йом-Кіпур. Українською це свято називається День спокути. Істина полягає в тому, що єврейські свята, як і всі інші речі, описані в Писанні, вказують на Ісуса Христа, на Його славу і на Його завершену роботу на хресті.

Для багатьох жертва Христа на хресті зводиться до такого: «Ісус помер на хресті за гріхи людей, але якщо я згрішу, то мені потрібно сповідатися». Насправді в тому, що звершив для нас на хресті чудовий і люблячий нас Господь, приховано стільки чудових істин, пізнаючи які, ми зможемо звільнитися від релігійних догматів. Павло пише коринтянам: „А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, — праведністю ж, і освяченням, і відкупленням“ (1Кор.1:30) Христос не лише наша мудрість, наша праведність і наша святість, а й наше відкуплення, наша спокута. Тому сьогодні я молюся, щоб те, що відкрив мені Господь, відкрилося й вам, і ви побачили славу Христа та силу Його завершеної роботи на хресті.

Є такий цікавий і пізнавальний біблійний принцип: коли якесь слово трапляється в Біблії вперше, там прихована дорогоцінна істина, що відкриває Христа. Чому так? Тому що Ісус Сам сказав: «Я Альфа й Омега». Альфа — це перша літера грецького алфавіту, а Омега — остання. А Ісус є Божим Словом, тому коли якесь слово трапляється вперше чи востаннє, там прихована об’ява про Нього.

На івриті — мові, якою був написаний Старий Заповіт, — слово «спокута» буде кіпур, як ви, думаю, вже здогадалися з назви свята, і це слово вперше трапляється в такому вірші книги Буття:

Зроби собі ковчега з дерева ґофер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсередини та ізнадвору.
–Буття 6:14

Хтось, можливо, скаже: «І де ж у цьому вірші слово спокута?» Насправді, друже мій, це слово трапляється в цьому вірші аж двічі, що говорить про те, що тут прихована подвійна порція Божого благословення й об’яви про Христа. Слово осмолиш на івриті буде капар, або кафар (H3722), що означає покривати (смолою), умилостивлювати, примиряти, очищати, загладжувати, бути спокутуваним. Ось таке багате єврейське слово. А слово смола буде кофер (H3724) і перекладається як смола, викуп, спокута. Ці два слова хоч і звучать по-різному, але пишуться однаково. Перше з них — дієслово і є коренем, а друге — іменник. (Іврит читається справа наліво)

Іврит цікавий тим, що навіть у кожній літері можна побачити Христа. Літера Каф означає долоню й навіть виглядає як зігнута долоня людини. Долоня символізує руки первосвященика, якими він благословляв людей, а також покладав їх на тварин, перш ніж їх приносили в жертву Богові. Дві наступні літери — Пе і Реш — утворюють єврейське слово пар (H6499), яке перекладається як жертовний бичок. Виходить, що слово «спокута» — це рука первосвященика, який приніс у жертву бичка.

Спокута всередині та ззовні

Коли Ізраїль ходив пустинею, то Аарон був їхнім первосвящеником і щороку на День спокути входив до Святого Святих із кров’ю бичків і козлів, яких приносили в жертву за гріхи. Господь сказав Мойсеєві: „І принесе Аарон теля жертви за гріх, що належить йому, та й очистить себе та свій дім.“ (Лев.16:6) Тут слово очистить якраз наше слово кафар, яке в Бутті перекладене як «осмолиш». Аарон тут є прообразом нашого Господа Ісуса Христа, а в історії з Ноєм прообраз Христа — це ковчег, завдяки якому спаслися Ной і його родина. Ви, можливо, запитаєте: «Якщо Аарон символізує Христа, то навіщо Ісусові треба було очищатися, адже Він не був грішним?» Так, Ісус — безгрішна й праведна Людина, а точніше, Він є сама Божа праведність, але на хресті Він став гріхом. Будучи нашим представником, Він зайняв наше місце на хресті й у Своєму тілі очистив, або спокутував, нас.

Навіщо тоді Господь сказав Ноєві осмолити ковчег ізсередини та ізнадвору? Цікаво, що на День спокути Аарон також брав кров бичка й кропив нею жертовник, який був ззовні скинії, а також віко умилостивлення, або спокути, яке було всередині скинії, у Святому Святих. Жертовник є прообразом хреста Христового, де Господь був принесений у жертву й пролив Свою кров, а віко умилостивлення, або спокути, — це Сам Христос.

У посланні до євреїв написано: „Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.“ (Євр.9:11-12) А в наступних віршах автор послання пояснює, навіщо Христос це зробив: „Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Вічним Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!“ (Євр.9:13-14) Внутрішня спокута, або осмолення в історії з Ноєм, потрібна якраз для очищення, або спокутування, нашого сумління.

Багато хто думає, що Господь засуджує людей за гріхи й помилки, але істина полягає в тому, що Ісус, наш Первосвященик, покропив Своєю кров’ю віко умилостивлення, і херувими, які символізують Божі очі, тепер бачать лише досконалу кров Агнця Божого. Господь бачить тих, хто в Христі, хто, як і Ной у ковчезі, досконалими. Господь Бог дав нам добре сумління, яке не засуджує. Господь Сам сказав, а Дух Святий засвідчив: „А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“. (Євр.8:12; Євр.10:17) Якщо ж Господь не пам’ятає наших гріхів, то й наше сумління так само не пам’ятає, а якщо вас гризе осуд, то це не від Господа, а це ворог, який ходить, ричучи, як лев, намагаючись пожерти тих, хто приймає осуд як від Бога.

Зовнішня спокута, як ви вже дізналися, відбулася біля мідного жертовника, що символізує хрест Христовий, і це спокута від осуду, у якому лежить цей світ. Ноїв ковчег плавав у водах потопу, які є прообразом осуду й суду над цим світом, але Ной і його родина були в цілковитій безпеці. Так само, як ізраїльтяни були в безпеці, коли помазали одвірки своїх домів кров’ю ягняти. Коли губитель ходив Єгиптом, то він минав їхні доми й не торкався їх. Так і сьогодні Христос пролив Свою дорогоцінну кров на хресті й відкупив нас від будь-якого осуду чи шкоди, яку може заподіяти нам лукавий. Якщо ви чуєте, як кажуть, що коли ви грішитимете й не слухатиметеся Бога, то Він забере руку захисту і диявол зможе мучити й тероризувати вас, то згадайте про Ноя та його родину, які були в ковчезі. Що такого міг зробити Ной, щоб води потопу могли заподіяти йому якусь шкоду? Ковчег був осмолений (спокутуваний) ізнадвору, і води потопу не мали на нього жодного впливу. Згадайте про кров, пролиту Христом на хресті. Бог не може забрати руку захисту за жодних умов, бо Йому довелося б стерти кров, яку пролив Христос!

Ось тому Ісус сказав: „Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, — той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого.“ (Ів.3:18) Віруючий — це той, хто в ковчезі, хто в Христі Ісусі, тому він не судиться водами потопу і йому немає жодного осуду. Він, як писав Давид, той, „хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає…“ (Пс.90:1), і далі: „впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!“ (Пс.90:7)

Ціна Жертви

Навіть у Старому Заповіті, коли приносили в жертву бичків і козлів, її вистачало на рік, щоб покрити гріхи Ізраїля. Цілий рік єврей міг жити без свідомості гріхів, знаючи, що на День спокути за нього була принесена жертва й пролита кров. Але сьогодні ми бачимо, як навчають, що крові Христа не вистачає навіть на один тиждень, а в деяких випадках навіть на день, бо вимагають щоденного сповідання. «Не сповідав гріхів — значить, не прощений». Складається враження, що кров Христа опускається на рівень нижче, ніж кров бичків і козлів. Таке нерозуміння виникає через те, що багато хто просто не знає ціни Того, Хто пролив за них цю кров, а не знаючи ціни жертви, відповідно, не цінують і не розуміють сили цієї спокутної жертви Ісуса Христа.

Ноїв ковчег також може трохи відхилити для нас завісу, щоб побачити, Хто ця Людина, Яка віддала за нас Своє життя на хресті. Господь сказав Ноєві: „Зроби собі ковчега з дерева ґофер…“ (Бут.6:14) Дерево в Писанні символізує людину й вказує на те, що Ісус був не лише Сином Божим, а ще й Людиною. А слово ґофер говорить про те, яке це дерево, або яка ця Людина.

Зверніть увагу, що, як і в слові капар (спокута), у цьому слові також є літери Пе і Реш, що утворюють єврейське слово пар. Воно перекладається як жертовний бичок, але, на відміну від слова «спокута», яке починається на літеру Каф, слово ґофер починається на літеру Ґімел. Кожна літера єврейського алфавіту символізує якийсь предмет, тварину чи поняття. У цьому випадку літера Ґімел символізує верблюда. Ви, можливо, подумаєте: «І до чого тут узагалі верблюд?» А знаєте, Господь створив тварин, щоб людина також могла побачити в них Божу славу й пізнавати Його, і верблюд також може розповісти нам про Господа та Його любов.

У біблійні часи верблюди були найціннішими тваринами, які мали господарі. З-поміж усієї безлічі худоби, якою Господь благословив Авраама, раб узяв саме верблюдів, щоб вибрати наречену Ісакові, а коли йшли сватати наречену, то брали найкраще, що було в домі. (Бут.24:10)

Також корінь єврейського слова «верблюд» (івр. ґамал; H1581) — дієслово ґамал (H1580), яке означає завершити, дозріти або відлучити від грудей. Саме на останньому значенні я хочу загострити вашу увагу. У Євангелії від Івана написано про Ісуса: „Ніхто Бога ніколи не бачив, — Однороджений Син, що в лоні (на грудях, у серці) Отця, Той Сам виявив був.“ (Ів.1:18; моє доповнення в дужках) Ісус, будучи Сином Божим, існував завжди в лоні, або на грудях Отця, у місці Божої любові, але коли настало виповнення часу, як пише Павло галатам, то Бог послав Свого Сина. (Гал.4:4) Іншими словами, у момент Свого народження Син був відлучений від грудей Отця.

Найдорожче в нашому житті ми завжди тримаємо ближче до нашого серця, до місця нашої любові. Ісус сказав: „Бо де скарб твій, — там буде й серце твоє!“ (Мт.6:21) Найдорожче в усьому Всесвіті, що мав Небесний Отець, Божий скарб, який завжди був у Його лоні, у Його серці, — це Його улюблений Син Ісус Христос. І Він віддав цей скарб заради нас! Апостол Іван пише: „Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили.“ (1Ів.4:9)

Друзі мої, за нас із вами було пролито не кров бичків чи козлів. Бог не пожалів найдорожчого, щоб із Ним дати нам і все. Така Його любов до нас. Ось чому так важливо знати ту Людину, Яка віддала за нас Своє життя. Пізнаючи Його, ми пізнаємо ціну Його великої жертви, пізнаємо ціну Його крові, і тоді ми завжди перебуватимемо в мирі та спокої, знаючи, що коли Бог не пожалів найдорожчого й улюбленого небесного скарбу заради нас, то як же не дасть Він нам із Ним і всього іншого? Як Він може щось утримувати від нас, якщо Він віддав найдорожче, і зробив це, коли ми були ще грішниками? Богові більше не потрібні жодні наші жертви, бо жертва Його Сина задовольнила Його сповна.

Тепер наш Небесний Тато просто хоче, щоб ми насолоджувалися Його любов’ю через любов нашого Нареченого Ісуса Христа. Він помістив нас у місце Своєї любові, у Христа Ісуса. У місце, де немає жодного осуду, де ніщо не заважає Христові любити нас. Як писав улюблений Павло: „ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!“ (Рим.8:39)