А ми знаємо, що добрий Закон, коли хто законно вживає його, та відає те, що Закон не покладений для праведного, але для беззаконних…
—1 Тимофію 1:8-9

Часто кажуть, що Закон потрібен для грішників, щоб привести їх до Христа, адже написано, що „Закон виховником був до Христа“ [Гал.3:24]. По-перше, «виховником» [у російському перекладі — «дітоводителем»], а не «путівником». Погани ніколи не були Божими дітьми, щоб їх «виховувати». А по-друге, там написано БУВ, а не є тепер. Так, до того як настало виповнення часу й Бог послав Свого Сина, євреї, будучи Божими дітьми, жили в рабстві Закону, який для них був «виховником до Христа», бо всі стихії, описані в Старому Заповіті, вказують на Нього. Коли ж Ісус помер і воскрес, то Своєю дорогоцінною кров’ю викупив підзаконних [тобто євреїв], щоб через віру в Нього вони отримали обіцяне батькам усиновлення [Гал.4:1-5].

Про що ж тоді пише Павло Тимофієві, коли каже, що «Закон покладений для нечестивих і грішників»? «Хіба моєму сусідові, який блудить, не треба сказати, що він порушує заповідь “не чини перелюбу”, щоб він покаявся й прийшов до Бога?» Якби це було так, то Павло проповідував би поганам Закон, але в його проповіді в Антіохії ми можемо прочитати зовсім інше [Дії.13:39]. Ісус сказав би Закхеєві: «Закхею, ти знаєш заповідь “не кради”, тому покайся у своєму гріху, і Я прощу тебе». Але в Луки 19 ми можемо прочитати зовсім іншу історію: жодного Закону, жодного викриття в гріхах, а тільки благодать Господа, Який пішов у дім начальника митників, щоб сидіти з ним за одним столом.

А для кого Ісус ужив Закон? Для молодого начальника, який хвалився своїм виконанням Закону. У Божих очах Закхей був праведником, тому Ісус назвав його сином Авраама [Лк.19:9], а молодий начальник — грішником, бо покладався на виконання Закону, а не на Бога. Коли я читав сьогоднішній вірш із Тимофія, Господь звернув мою увагу на цікаву деталь: в 1 Тимофію 1:9 праведний в однині, а беззаконні й грішники — у множині. Ісус сказав молодому начальникові: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, — тільки Сам Бог!“ [Лк.18:19]. Молодий начальник не бачив в Ісусі Месії і Спасителя, а бачив Його вчителем, який навчає й зразково виконує Закон, тому й назвав Його Добрим, а Ісус показав йому, що Праведний і Добрий тільки Один.

Павло пише: „Бо кінець Закону — Христос на праведність кожному, хто вірує“. Ті ж, хто не вірить і відкидає Божу праведність [Христа] й силкується поставити власну праведність, не коряться праведності Божій і самі себе зараховують до беззаконних і грішників [Рим.10:3-4]. Павло пише юдеям: „Ось ти звешся юдеєм, і спираєшся на Закона, і хвалишся Богом… Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не красти, а сам крадеш! Наказуючи не чинити перелюбу, чиниш перелюб! Гидуючи ідолами, чиниш святокрадство! Ти, що хвалишся Законом, зневажаєш Бога переступом Закону!“ [Рим.2:17-23]. Бачите, як і для кого Павло застосовує Закон? Тому він пише Тимофієві про таких: „вони забажали бути вчителями Закону, — та не розуміли ні того, що говорять, ні про що запевняють“ [1Тим.1:7].

Суть здорового вчення, про яке не раз згадує Павло, та й самої Радісної Звістки полягає в словах: „Праведність бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: «А праведний житиме вірою»“ [Рим.1:17]. Кожен, хто прийняв Сина Божого й увірував у Нього, стає Божою дитиною, створеною в праведності й святості. Він стає Божою праведністю в Христі Ісусі [2Кор.5:21]. Ми, віруючі, тепер маємо нову сутність — Божу праведність. Якщо ви прийняли Христа у своє серце, то можете подивитися в дзеркало й сказати: «Ти — Божа праведність у Христі, і ти навіки нею будеш». Слава Господу за цей чудовий дар праведності, завдяки якому ми навіки будемо в Його очах праведними, святими й непорочними.