І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа.
—Дії 5:42

Часто, коли ми кажемо чи чуємо слово «церква», то одні мають на увазі будівлю з банями й шпилями, у якій ікони, лави й священики. Інші, сучасніші, — недільне зібрання, яке вони регулярно відвідують, а також різні служіння з усілякими служителями. Я не проти всіх цих організацій, але проблема в тому, що вони є певною системою. Найцікавіше, що все починається чудово. Пробудження. Рух Духа. Одкровення. Зцілення. Прояви чудес і Божої сили, але згодом усе згасає. Подивіться фільм «Лютер» і як усе починалося, і порівняйте із сьогоднішньою Лютеранською церквою. Нічим не відрізняється від Католицької, проти якої свого часу боровся Мартін Лютер. Почитайте про Сміта Віглсворта, піонера п’ятидесятницького руху, про те, у яких чудесах і знаменнях він ходив, і порівняйте із сьогоднішньою п’ятидесятницькою церквою. Чому так? Бо церква, збудована на церкві, а не на Ісусі Христі, навіть якщо все починається з найкращих мотивів і потужного руху, закінчиться вкислим тістом [Мт.13:33].

«То що, тепер узагалі до церкви не ходити?» Моя мета — не казати, куди ходити чи не ходити, а змінити наше мислення, щоб ми бачили Церкву такою, якою її бачить Ісус. Церква, як написано, — це не будівля, не зібрання, не служіння, а Його тіло [Еф.1:23]. І коли двоє чи троє збираються в Ім’я Його, то, як сказав Господь, «там Я серед них» [Мт.18:20]. А де Він, там і Його тіло. Дуже часто, на жаль, навіть у харизматів, які вважають себе сучасними християнами, існує уявлення, що з Богом у них зустріч по неділях або коли вони йдуть на служіння. Там вони поводяться «по-особливому». В інший же вільний час Господь залишається осторонь. Якби ми не розділяли нашого повсякденного життя й церкви, яку відвідуємо, а бачили не просто в теорії, а в реальності, що Господь справді поруч із нами в усіх наших справах, то наше повсякденне життя перетворилося б на церкву, а будь-які наші справи — на служіння. На пікніку з друзями ми говорили б не тільки про політику чи спорт, а й про нові одкровення, які дав Господь. Ділилися б тим, що Він зробив прекрасного в нашому житті останнім часом.

Подивіться на першу Церкву: «І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа». [Дії.5:42]. „І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті“ [Дії.2:46]. Щодня вони спілкувалися про Ісуса. Ще раз — ЩОДНЯ! Я не кажу про те, щоб ходити й іншим «нав’язувати» чи, як це шляхетно називають, «свідчити» про Ісуса, щоб привести до церкви більше людей. Ідеться про те, що коли ваше серце переповнене Його любов’ю й прощенням, то вас просто неможливо втримати, щоб ви не поговорили про Того, Кого любите. Адже кому багато прощено, той багато любить. [Лк.7:47] Пам’ятаю, коли віруючі друзі прийшли до нас зустрічати Новий рік, то ми, звісно, спілкувалися, веселилися, грали в ігри тощо, але коли вранці вони йшли, то сестра сказала: «У мене було таке цікаве відчуття. Ми сьогодні майже не говорили про Бога, але навіть коли грали в настільні ігри, здавалося, що Господь серед нас і в цьому. Як так у вас виходить, що в усьому відчувається Його присутність?» Я навіть не знав, що їй відповісти. Ми жодними практиками не страждаємо. Я навіть сказав би: «А як можна жити без Нього? Адже Він і є наше життя!»

Багато хто вважає, що Церква народилася в день П’ятдесятниці, коли Бог послав Свого Духа. Проблема з таким тлумаченням у тому, що тут ми не бачимо Ісуса. Він десь там далеко, на небесах. Насправді Церква, як і Єва, була створена з ребра, або боку Ісуса, останнього Адама, коли вояк проколов Його бік списом. Після Його воскресіння щоразу, коли учні збиралися або йшли дорогою до Емаусу, Ісус являвся їм. Це і є Церква. Двоє учнів ідуть і розмовляють про Ісуса, а Господь приєднується й відкриває їм очі на Свою славу. Жодних будівель, жодного зібрання в певний день і час, жодного специфічного служіння, а Його учні, що зібралися навколо Господа, щоб дивитися на Нього, живитися Ним, насолоджуватися Ним і споглядати Його невимовну простоту, велич і славу!