А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого.
–Ефесянам 6:16

Коли діти Ізраїля ходили пустинею, вони часто скаржилися й нарікали на Мойсея та Аарона за те, що ті вивели їх з Єгипту. Одного разу вони сказали: „Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бож нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа“. Манну, якою годував їх Господь, вони називали непридатною їжею. Після того як діти Ізраїля почали нарікати й називати їжу непридатною, Господь послав на них зміїв сарафів; вони кусали ізраїльтян, і багато хто помер. Ізраїльтяни прийшли до Мойсея й попросили, щоб він помолився за них Господу. Господь сказав Мойсеєві: „Зроби собі сарафа, і вистав його на жердині. І станеться, — кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити“. Мойсей зробив мідяного змія й виставив його на жердині. І коли змій кусав людину, то вона, глянувши на мідяного змія, лишалася живою. (Чис.21:5-9)

Коли Ісус говорив євреям про манну, то сказав: „Отці ваші в пустині їли манну, — і померли. То є хліб, Який сходить із неба, — щоб не вмер, хто Його споживає. Я — хліб живий, що з неба зійшов…“ (Ів.6:49-51) Також у Євангелії від Івана написано, що закон був даний через Мойсея, а благодать і правда з’явилися через Ісуса Христа. (Ів.1:17) Манна, яку послав Отець з Неба, — це і є Його благодать і правда, і кожен, хто приймає Ісуса своїм Господом і вірує в Нього, споживає цю манну і, як сказав Господь, ніколи не помре, а житиме повік.

Павло, звертаючись до братів-євреїв (прим.: до євреїв, бо на початку розділу казав «батьки наші пройшли через море») і згадуючи цю історію, казав: „Ані не випробовуймо Христа, як деякі з них випробовували, — та й від зміїв загинули.“ (1Кор.10:9) Як можна випробовувати Христа? Петро на апостольських зборах, звертаючись до фарисеїв, що ввірували й навчали, що треба обрізуватися й дотримуватися закону Мойсея, сказав: „Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести?“ (Дії.15:10) Виходить, що вчити віруючих дотримуватися Мойсеєвого закону — це не що інше, як спокушати Самого Христа. Тому Павло писав галатам про тих євреїв-законників, що змусили галатів виконувати заповіді й постанови закону: „А хто вас непокоїть, осуджений буде, хоч би він хто був!“ (Гал.5:10)

Сила гріха — закон

Отруйні змії, що кусали ізраїльтян, івритом дослівно називаються огненними зміями (сарафами). Що ж це за огненні змії? Павло пише ефесянам: „А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого.“ (Еф.6:16) Огненні змії, або огненні стріли лукавого, — це осуд, який він пускає в людину, бо Писання називає ворога обвинувачем наших братів. (Об.12:10) Коли Ісус пролив Свою кров, то лукавого, який звинувачував і обмовляв Божих людей перед Богом, було скинуто, і тепер він ходить, як лев, що ричить, шукаючи, кого пожерти. (1Пет.5:8) Він пускає свої огненні стріли — осуд закону — у віруючого, і якщо той приймає цей осуд як від Господа й думає, що Господь йому докоряє, навчає мудрості чи гнівається на нього за якийсь учинок, то така огненна стріла досягла мети, і у віруючого починаються проблеми. Отрута ворога починає отруювати його життя.

У своєму посланні до коринтян Павло писав: „Жало ж смерти — то гріх, а сила гріха — то Закон.“ (1Кор.15:56) Звідки ворог бере свою силу і на якій підставі він осуджує віруючого? Закон, наприклад, каже: «Люби ближнього свого, як самого себе», а я пройшов повз інваліда, що просив милостиню, і навіть не розповів йому про Ісуса чи не допоміг йому чимось. Тоді приходить лукавий і починає пускати свої стріли: «Як же ти любиш свого ближнього, якщо ти як той священник, що пройшов повз нужденного іншим боком дороги й навіть не допоміг йому? Який же з тебе самарянин?» І якщо я прийму цей осуд, думаючи, що Господь навчає мене любити ближніх, то він буде як отрута, що отруює й повільно вбиває.

«Поле, ну ти ж справді пройшов повз і не допоміг нужденному!» Так, з погляду закону я не вчинив як самарянин, тільки от, брате, я більше не під законом, і закон не має наді мною жодної влади, бо я вмер для закону в тілі Ісуса Христа, і тепер у лукавого немає сили, щоб завдати мені шкоди своїм осудом. Павло писав римлянам: „Тож немає тепер жодного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за Духом“ (Рим.8:1) Ті, хто живе за тілом, — це ті, хто живе під законом, і вони перебувають під осудом закону. Ті, хто живе за Духом, живуть у Божій благодаті, і для таких немає осуду!! Коли ж ворог приходить і намагається пускати свій осуд, свої огненні стріли, то яка протиотрута?

Щит віри

Аврамові у видінні було слово Господнє таке: „Не бійся, Авраме, — Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика“ (Бут.15:1) У цьому розділі книги Буття Господь благовістив Авраамові, розповідаючи йому історію про Ісуса Христа, написану на зорях. Аврам повірив Господу, і Він залічив йому це за праведність. Праведне становище Авраама перед Господом Богом було не в його праведних учинках чи зразковій поведінці. Воно було у вірі! Зверніть увагу, що щоразу, коли Авраам обманював, або, іншими словами, грішив, він ставав багатшим. Він обманув фараона й вийшов з Єгипту з великим багатством. Він обманув Авімелеха, і Господь зробив так, що Авімелех дав Авраамові тисячу шеклів срібла. Чому так? Бо саме в ці моменти Авраам найменше заслуговував на Божі благословення, і праведність його була не від його вчинків, а від віри.

«То що, мені тепер треба грішити, щоб отримати від Бога благодать і благословення?» — хтось запитає. Сама наявність такого запитання, дорогий друже, уже свідчить, що ти не розумієш Божої благодаті. Саме в цьому звинувачували Павла, коли він писав: „А де збільшився гріх, там зарясніла благодать“ (Рим.5:20) Вони звинувачували Павла в тому, що він навчає грішити, щоб було більше благодаті. Яка ж відповідь Павла? „Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім?“ Павло не пише: «Нам не слід грішити!», бо це буде законом. Павло пише: «Ми вмерли для гріха». Різниця в тому, що в першому випадку я намагаюся поводитися зразково й не грішити і, як наслідок, і далі живу під законом, а в другому — я вмер для гріха й закону в тілі Христа, і гріх і закон не мають до мене жодного стосунку. Іншими словами, Павло каже: «Як же я можу порушити закон (згрішити), якщо я не під законом і вмер для закону!?» Відповідь Павла: „Зовсім ні!“ (Рим.6:1-2)

Отож, повертаючись до Авраама, Господь сказав йому: «Я тобі щит!» Щит від кого чи від чого? Від лукавого та його отруйних укусів, звісно ж. У Йова не було такого щита, тому з ним траплялися нещастя. «Зачекай, брате Поле, а хіба не написано, що Господь забезпечив його, і дім його, і все, що його?» Різниця між Аврамом і Йовом була в тому, що щитом Авраама був Сам Господь, бо він повірив у Євангелію Ісуса Христа, написану на зорях, а про Йова сказано, що він був „невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав“ (Йов.1:1). Усі ці якості були від його діл, а не від віри в Ісуса Христа. Він був як єврей-законник, який вірив у Бога, але не приймав праведності від віри — Ісуса Христа. (Рим.10:3) Авраам був праведний за вірою, а Йов — за своїми ділами. Праведністю Авраама був Господь, а Йова — його благочестива поведінка. В Авраама була віра, яка й була його надійним щитом, а в Йова були добрі діла й усілякі жертви, якими він захищався від лукавого до пори до часу.

Тому коли галати почали жити, як Авраам, а потім підкорилися законові й стали жити, як Йов, Павло назвав їх нерозумними. Це духовне невігластво — намагатися догодити Господу Богові своїм благочестям, послухом законові й зразковою поведінкою. Павло вказував галатам на Авраама: „Так як Авраам «був увірував в Бога, — і це залічено за праведність йому». Тож знайте, що ті, хто від віри, — то сини Авраамові.“ (Гал.3:6-7) Віруючі — діти Авраама, а не Йова!

Улюблені брати й сестри, якщо у вашому житті є якісь неприємності і ворог пускає свої огненні стріли й намагається осуджувати вас за якісь учинки, то візьміть щит віри — протиотруту від смертельної отрути. Подивіться на хрест, де Ісуса було осуджено законом за кожен наш гріх, і тепер для нас більше немає жодного осуду. Коли отруйна змія, що вийшла з вогню, ужалила Павла, то вона не завдала йому жодної шкоди. Він її просто струсив назад у вогонь, який є осудом закону. Павло, замість того щоб приймати осуд від ворога, кинув гріх назад у вогонь і осудив гріх у тілі. Бог так полюбив нас, що послав Свого Сина в подобі гріховного тіла й осудив гріх у тілі, щоб ми навіки були праведними перед Ним. (Рим.8:3-4) Амінь!