Думаю, більшість проповідей і вчень у сучасному християнстві, та й не тільки, присвячені саме тому, як людина має поводитися. Часто кажуть, що саме для цього й потрібен Божий Закон, бо хто тоді контролюватиме поведінку віруючого? Якщо він не боятиметься покарання, то грішитиме як навіжений, а якщо себе не стримувати, то гріхи лізуть з усіх шпарин. Усе це — тілесний і світський погляд, бо саме так у світі виховують дітей: «Зробив помилку — дістань покарання, словесне чи тілесне». І 12-й розділ послання до євреїв тут як тут: «Якщо земні батьки нас лупцювали для нашого ж добра, то тим більше Отець духів “шмагає” нас, щоб ми мали участь у Його святості. Тож терпи й не скаржся».

Такий образ нашого люблячого Тата, Який карає за кожну хибу, не наближає людей до Бога, а навпаки — відштовхує. Ісус говорив: „Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, — скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!“ [Мт.7:11] Якщо наш Тато не пожалів найдорожчого, що Він мав, навіть тоді, коли ми були ще грішниками [Рим.5:8], то чому ми думаємо, що сьогодні потрапляємо під якесь покарання чи що Він забирає руку захисту, якщо ми грішимо? Усе це походить від нерозуміння Божої благодаті. І справді, благодать неможливо зрозуміти розумом, її можна тільки прийняти духом. Павло пише: „А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.“ [1Кор.2:14]

Дух Божий свідчить: „А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“! [Євр.10:17] Але душевна, або тілесна, людина каже: «Як це не згадає? Так не буває. За кожен поганий учинок треба платити». Насправді це дух світу, який навіює людям так звану «карму». Багато грішив — у наступному житті народився баобабом або потрапив до пекла, якщо людина дотримується «християнських» поглядів. Павло пише тим самим коринтянам: „А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам“ [1Кор.2:12] Дух Святий відкриває нам Божі дари, а дари — вони незаслужені й незароблені, і ніяк не пов’язані з поведінкою людини, яка приймає дар.

«Ну так, ми приймаємо Христа з благодаті, коли каємося у своїх гріхах, і Бог нам прощає, але потім же треба поводитися гідно свого високого покликання», — скаже хтось. Насправді Павло пише: „Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть“ [Кол.2:6] Як ми прийняли Христа? Вірою, з благодаті, як дар від Бога. [Еф.2:8] Отже, і ходити, або жити й поводитися, нам треба так само. Вірою, з благодаті, не покладаючись на свої правильні діла, учинки, свій послух Богові та свою праведність і святість, а повністю покладаючись на завершене діло Ісуса на хресті, Його праведний учинок, Його послух Богові та Його праведність і святість. [Рим.5:18-19] Про те саме Павло пише й галатам: „Коли Духом живемо, то й Духом ходімо!“ [Гал.5:25]

«Ну якщо не буде страху покарання, а з усіх боків лізуть гріхи, то хто ж усе-таки контролюватиме вчинки віруючого? Я знаю багато віруючих, які грішать». Послухай, дорогоцінний, поведінкою віруючого керує Дух Святий, якщо він живе в благодаті й покладається на праведність Ісуса Христа. У посланні до римлян написано: „Так, мої браття, і ви вмерли для Закону через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові.“ [Рим.7:4] Коли ми отримуємо об’явлення, що вмерли для закону в тілі Ісуса Христа на хресті й більше не живемо за тілом і в ділах закону, і закон не має над нами жодної влади, щоб осуджувати, то ми живемо з новим чоловіком — Ісусом Христом. І цей дух Христа, що в нас, Сам приносить плід Богові. Братолюбство, стриманість, лагідність, співчуття — це не зусилля людини, а плід, який приносить Дух Святий. [Гал.5:22-23]

Погана поведінка — результат життя в законі

Дуже часто віруючих лякають тим, що коли прибрати закон і в людини не буде стримувального чинника, то вона грішитиме. Мовляв, благодать — це не привід до розпусти. Насправді, якщо віруючий постійно робить якісь погані речі, а тим паче якщо він живе в якійсь залежності, то це явний показник, що він перебуває в рабстві гріха й закону. У посланні до римлян дуже чітко й ясно написано, що гріх не має жодної влади над віруючим, який живе в благодаті, а не в підпорядкуванні законові. [Рим.6:14] Гріх насправді без закону не має жодної сили, бо силу він бере від закону. [1Кор.15:56; Рим.7:8]

Іноді кажуть, що благодать дає сили подолати гріх чи спокусу. Послухайте, благодать не дає сили воювати й протистояти гріхові. Благодать уже перемогла гріх на хресті. Навіть якщо людина почула Євангелію благодаті, як коринтяни, але й далі живе в законі, то вона поводитиметься як тілесна, як немовля в Христі. [1Кор.3:3] І можна до посиніння повторювати «Я — Божа праведність у Христі», але результату не буде жодного, бо річ не в повторялках, а в законі, який дає силу гріхові, спорожнює віру й нівечить обітницю [Рим.4:14]. Ісус сказав: „Відваліть цього каменя!“ — приберіть закон! „Лазарю [Дух Святий, нове творіння], вийди сюди!“ [Ів.11:39,43] У цьому чудовому диві воскресіння Лазаря відкривається чудова картина того, як віруючий починає жити з Христом, своїм чоловіком, коли з його життя прибирають закон, і він починає без жодних зусиль приносити плід Богові.

Доки закон зі своїми вимогами бездоганної поведінки є в житті християнина, він і далі поводитиметься як тілесний. Павло пише коринтянам, які судилися між собою й чинили розпусту: „Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною, ніщо володіти не повинно.“ [1Кор.6:12] Дуже часто вихоплюють лише першу частину цього вірша й кажуть: «Ну так, мені все можна, та не все на пожиток, тож не грішімо». Але якщо дочитати вірш до кінця, то там написано, що саме не на пожиток: мною ніщо володіти не повинно. Якщо нами щось володіє, або, іншими словами, у нас є якась залежність і ми нічого не можемо з нею вдіяти, то це тому, що ми живемо як тілесні, як підзаконні, хоча насправді ми духовні й дорослі сини Божі, якщо Дух Божий живе в нас. Тому Павло й нагадує коринтянам: „Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — то храм Духа Святого, що живе Він у вас, Якого від Бога ви маєте, і ви не свої?“ [1Кор.6:19]

Мудрість відкриває очі на благодать

Петро пише у своєму посланні: „Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті — пізнання, а в пізнанні — стримання, а в стриманні — терпеливість, а в терпеливості — благочестя, а в благочесті — братерство, а в братерстві — любов. Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів.“ [2Пет.1:5-9] Зверніть увагу, що всі перелічені вище якості виявляються й примножуються як плоди в пізнанні Ісуса Христа. Іншими словами, що більше ми пізнаємо, а точніше, приймаємо серцем об’явлення про Христа, Який є нашою новою сутністю, то більше ці якості виявляються в нас.

З іншого боку, якщо ці якості не виявляються, то це тому, що людина сліпа. А що її засліплює? Читаємо: „Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало“ [2Кор.3:15] Закон засліплює! Ось чому Ісус казав: „Мавши очі — не бачите, і мавши вуха — не чуєте?“ А далі Павло продовжує: „коли ж вони навернуться до Господа, тоді покривало здіймається“. [2Кор.3:16]

Нещодавно ми з дружиною Світланою говорили про Божу мудрість, і їй Господь нагадав, що за кілька місяців до того, як Він відкрив нам Євангелію благодаті, ми були на домашній групі, і пастор сказав, що ми молитимемося і кожен попросить щось у Бога. Цікаво, що ми з нею одночасно попросили про одне й те саме — щоб Господь дав нам мудрості. Це було багато років тому, і я вже забув про це, але ось Господь нагадав. Справді, коли ми просимо в Бога мудрості, то Бог відкриває правду про Христа. Коли Соломон отримав від Господа мудрість, то перше, що він зробив, — залишив місце релігії й закону і пішов до Єрусалиму, туди, де був ковчег заповіту, який є прообразом нашого Господа Ісуса Христа. [1Цар.3:9-10,15]

Ось чому Павло молився за ефесян: „не перестаю за вас дякувати, і в молитвах своїх за вас згадую, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та об’явлення для пізнання Його“ [Еф.1:16-17] Зверніть увагу, що мудрість і об’явлення Ісуса Христа йдуть пліч-о-пліч. Можна перечитати купу книжок про благодать, але й далі жити в законі, як тілесний. Річ не в знаннях, які лише надимають, а в любові Христа, яка відкривається нам через Божу мудрість і об’явлення Ісуса Христа, які є Дух.

Отож, коли Господь знімає покривало і ми починаємо жити у свободі, то Сам Дух починає змінювати нашу поведінку. Павло пише далі: „Господь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля. Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.“ [2Кор.3:17-18] Коли ми живемо з Христом у свободі від рабства закону і з відкритими обличчями, бо покривало закону знято з наших очей, тоді Дух Господній починає змінювати наші діла й учинки на образ Христа. У нашому житті почнуть виявлятися всі ті чудові якості, про які писав Петро у своєму посланні, як бруньки на деревах, коли настає весна. Скінчилася зима [старий заповіт], розійшлися хмари [зняте покривало закону], засяяло сонечко [Божа слава на обличчі Ісуса], і зацвіли квіточки.

Так, зима ще надворі, але весна йде, і ніхто її не зупинить. Так само й благодать нашого Господа Ісуса Христа — як весняне сонце, як ранкова роса і світло вранішнього сонця. Написано: „А путь праведних — ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня!“ [Прип.4:18] Навіть якщо в багатьох віруючих іще зима й на небі хмара, але я вірю, що весна настає і світло слави Христової починає сяяти в їхніх серцях, і Його праведність і Його благодать засяють у їхньому житті в усій повноті!