І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: „Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев’ятидесяти літ уродить?“
—Буття 17:17

Ви, можливо, бачили, читали чи чули, як деякі християни качаються по підлозі від нескінченного сміху. Релігійні вважають таке явище «одержимістю» нечистою силою, а більш «харизматичні» — проявом Духа Святого. Сходить Дух — і починається «сміх без причини». Насправді причина є, просто неявна. То в чому ж причина? Через те я й люблю Боже Слово, що там є відповіді на всі запитання, щоб самому не міркувати й не гадати. У Писанні також записано випадок, коли брат по вірі впав на землю й сміявся. І сміявся він не по-релігійному «хо-хо-хо», а щиро, як дитина, яку лоскочуть.

Ідеться про Авраама, коли він упав на обличчя й засміявся, почувши слова Господа. Що ж сталося з Авраамом і чому в нього була така реакція? Хіба Господь розповів йому анекдот чи якийсь жарт? Він навіть не сказав нічого нового для Авраама, бо й раніше казав, що поблагословить його й дасть йому сина [Бут.12:1-3; Бут.15:4]. Насправді відповідь на те, чому Авраам так відреагував, міститься саме в цьому вірші, а саме в словах «подумав він у серці своїм», або, по-простому, «подумав». Він подумав про те, про що ніколи раніше не думав і навіть не припускав.

Так, Авраам знав, що Бог його поблагословить і дасть сина, але думав, що цим сином буде Ізмаїл, бо, насміявшись, ще раз перепитав: «Хоча б Ізмаїл жив перед лицем Твоїм!» Але він раніше навіть думки не припускав, що Сарра народить сина, та ще й у такому віці. Почувши слова Господа, Авраам змінив мислення. У його серці сталася метанойя. Бог дав йому покаяння! Те саме сталося пізніше й із Саррою, яка, почувши, що народить сина, засміялася „в нутрі своїм, говорячи: «Коли я зів’яла, то як станеться розкіш мені?»“ Що сталося із Саррою? Вона покаялася, змінила мислення. Раніше вона навіть не припускала, що зможе в такому віці народжувати, не кажучи вже про «розкіш».

Справжнє покаяння, яке від благодаті, як в Авраама, а не як у юдеїв під Законом, насправді не зовнішнє, що має вигляд сповідей і нескінченних благань про прощення. Ні, воно відбувається в серці людини, і реакція на нього завжди — радість і сміх. Що «більше» покаявся, то сильніше засміявся. Зверніть увагу, що відбувалося в Самарії, коли Пилип проповідував Ісуса Христа і всі слухали й зважали на його слова: „І радість велика в тім місті була!“ [Дії.8:8]. Тож якщо ви «смієтеся без причини», то це не ознака дурнини… Господь просто дає вам покаяння й оновлює ваш розум Духом Святим.