Бо для Бога нема неможливої жодної речі!
—Луки 1:37

Часто, коли ми чекаємо від Бога якогось чуда, та ще й довго, то, звісно, засмучуємося, особливо коли інші отримують це чудо, а ми ні. Починають мучити думки на кшталт: «Що зі мною не так?» або «Я щось не те зробив чи не так роблю» тощо. На прикладі історії зачаття Господа Ісуса Христа я хотів би звернути увагу на деякі цікаві моменти. Хоч Марія й не чекала дитини, але Симеон з Анною довго Його чекали. [Лк.2:38]

Перше, що сказав ангел Марії, було: „Радій, благодатная, Господь із тобою!..“ [Лк.1:28] (У російському Синодальному перекладі тут великі літери, бо Синод вважає Марію божеством, і це насамперед треба виправити.) А тепер порівняймо ці слова ангела зі словами пророка Ісаї, які він говорив горі Сіон: „Веселися ж, неплідна!“ [Іс.54:1]. Чому я порівнюю ці вірші, адже там начебто благодатна, а тут неплідна, та й Марія начебто не була неплідною? Бо благодатна — це та, що живе під благодаттю, а неплідна — це та, що не здатна своїми силами принести плід. Павло також цитував слова пророка Ісаї, коли говорив про Сару, Небесний Єрусалим, тобто про всіх, хто живе під новим заповітом благодаті. [Гал.4:27] Бути під благодаттю означає бути нездатним своїми силами дати результат. Навіть якщо Марія й могла народжувати дітей, але у випадку з народженням Ісуса вона не доклала до цього жодних зусиль.

Так само й про Сару написано: „Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав.“ [Євр.11:11] Часто віра перетворюється на ще одне діло: «Я стою у вірі», «Я намагаюся вірити», «Я й далі проголошую» тощо. Але як Сара дістала силу? Господь сказав Павлові: «Досить тобі Моєї благодаті, — бо сила Моя здійснюється в немочі». Саме в людській безпорадності, коли ми не можемо своїми силами створити чудо, саме тоді виявляється Божа сила. Тому якщо ви чогось не в силі зробити, не засмучуйтеся, а радійте. Тому Павло й продовжує: „Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами [неплідністю], щоб сила Христова вселилася в мене.“ [2Кор.12:9] Віра — це не якесь діло чи старання, а спочинок у завершеній праці Ісуса. Чому Сара породила понад час свого віку? «Бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав». Хто вірний? Часто ми спираємося на свою вірність [віру], але річ не в нашій вірності, а в Його.

Так і про Авраама написано: „і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв.“ [Рим.4:21] Бачите, віра Авраама була не в тому, що він знав, що чудо станеться, бо він засміявся, почувши слова Господа [Бут.17:17], а в тому, що Бог (а не він) має силу виконати те, що обіцяв. А що Господь обіцяв? „Веселися ж, неплідна, яка не родила, співанням утішайся й радій, що мук породільних не мала, бо в покиненої буде більше синів [чудес і плодів] від синів заміжньої, говорить Господь!“ [Іс.54:1]