Часто, коли ми щось просимо в Бога й довго не отримуємо відповіді, то перше, що спадає на думку: «Мабуть, у мене недостатньо віри». Ми також чуємо проповіді про слабку й сильну, чи велику віру, як у сотника й хананеянки, а також про віру жінки, що дванадцять років страждала на кровотечу, і думаємо: «Якби тільки в мене була така віра, як у них, тоді настав би потрібний прорив». Віра стає каменем спотикання на шляху до отримання Божих благословень. Улюблені, нам не потрібно більше віри чи сильнішої віри.

Ісус говорив Своїм учням, що навіть віра з гірчичне зерно може рухати гори, тож це відразу розв’язує питання величини віри. Гірчичне зерно — дуже маленьке зернятко, і, мабуть, найменше. «Отже, у мене взагалі немає віри», — відповісте ви.

Я якось чув, як один проповідник говорив про так званий оксиморон, кажучи, що існують невіруючі віруючі. Тобто начебто існують віруючі в Ісуса, які ні в що не вірять, і при цьому наводився приклад Хоми. Друзі мої, не існує таких невіруючих віруючих. Коли Ісус говорив із Хомою після Свого воскресіння, Хома не був віруючим і народженим згори. Він не вірив, що Ісус воскрес, а також не отримав Святого Духа, коли Ісус з’являвся учням, бо його не було з ними. Тому, коли наступного разу Ісус з’явився і там був Хома, Він сказав йому: „І не будь ти невіруючий, але віруючий!“ [Ів.20:22-28].

Якщо людина прийняла Ісуса у своє серце, то тепер вона навіки віруюча, і в неї така сама віра, як і в апостолів Петра й Павла. Петро пише: „Симеон Петро, раб та апостол Ісуса Христа, до тих, хто одержав із нами рівноцінну віру в праведності Бога нашого й Спасителя Ісуса Христа“ [2Пет.1:1]. Коли ми прийняли Святого Духа, то прийняли таку саму дорогоцінну віру, як і Петро.

«Якщо в мене така сама віра, як у Петра, то чому ситуація не змінюється, і в чому причина?» Немає потреби копатися й розбиратися, у чому причина, чому щось не змінюється чи через що все сталося. Коли учні Ісуса побачили сліпого від народження, то спитали: „Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?“ [Ів.9:2] Їхній погляд був спрямований на людські діла і на те, як вони впливають на ситуацію. Господь перевів їхній погляд з діл людських на діла Божі, коли відповів: „Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому“ [Ів.9:3]. У деяких перекладах додано слова «це для того», яких немає в оригіналі, тож Ісус просто сказав: «Де проблема, там з’являться діла Божі».

Божа благодать завжди рясніє там, де збільшується гріх [Рим.5:20]. Коли ми думаємо про гріх, то на думку зазвичай спадають картини розпусти, пияцтва чи якогось непотребства. Насправді слово «гріх» грецькою означає не влучити в Божу ціль. Будь-який стан, що не відповідає Божим стандартам, — це гріх. Хвороба, фінансові проблеми, сімейні негаразди — усе це гріх, бо такі стани ніяк не відповідають Божим небесним стандартам. На небесах немає жодних хвороб, фінансових потреб і негараздів. Тому що серйозніша хвороба, як-от сліпота від народження, то ще більше благодаті довкола цієї ситуації і то більше Божої сили там діє. Господь сказав Павлові: „Досить тобі Моєї благодаті, — бо сила Моя здійснюється в немочі“ [2Кор.12:9]. Що більша неміч, то більше там благодаті, і там діє Божа сила.

Тому, хто вірує, все можливе

Коли учні Ісуса не могли вигнати біса з хлопчика і Господь зійшов з гори, батько дитини звернувся до Господа: „Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого «коли можеш», — то тому, хто вірує, все можливе!“ [Мр.9:22-23]. Читаючи ці рядки, ми думаємо: «Ну от, якби я міг вірувати, то міг би все». Улюблені, Ісус говорив тут не про людей і не про те, як їм треба вірити. Ісус свідчив про Себе. Якби в батька хлопчика була віра на зцілення свого сина, то навіщо йому Ісус? Оскільки учні Ісуса не змогли допомогти хлопчикові, його батько засумнівався, чи може Ісус це зробити, тому Ісус засвідчив про Себе, коли сказав: „тому, хто вірує, все можливе!“ А віруючий тут один — Ісус!

Про Авраама написано: „і не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але зміцнився в вірі, і віддав славу Богові, і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв“ [Рим.4:19-21] Зверніть увагу, що тут не написано, що Авраам вірив, що в нього народиться син; навпаки, Авраам був певний іншого — він був певний, що Бог має силу виконати обіцяне. Він був певний у спроможності Бога виконати обіцяне — дати йому сина. Також у посланні до євреїв написано про Авраама: „Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на прообраз“ [Євр.11:19]. А про Сару написано, що вона „дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав“ [Євр.11:11].

Бачите, річ не в нашій вірі. Авраам, як і Сара, були певні й знали, що Той, Хто обітницю дав, має силу і вірний. Вони були певні в силі й вірності [вірі] Господа. Якщо ви прийняли Ісуса у своє серце, то у вас така сама віра, як і в Авраама, і я думаю, що ви ані на секунду не сумніваєтеся в силі й вірності нашого Господа.

Зростання і величина віри

«Але ж написано, що наша віра зростає. Ось Павло пише солунянам: „Ми завжди повинні подяку складати за вас Богові, браття, як і годиться, бо сильно росте віра ваша, і примножується любов кожного з усіх вас один до одного.“ [2Сол.1:3]. Що на це скажете?» Ісус — наша віра, тому зростає не сама віра, а зростає наше пізнання Самого Христа. У наступному вірші Павло пояснює: „Так що ми самі хвалимось вами по Божих Церквах за ваші страждання та віру в усіх переслідуваннях ваших та в утисках, що їх переносите ви.“ [2Сол.1:4]. А тепер порівняймо це з тим, що він писав филип’янам: „Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа…щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Закону, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою, щоб пізнати Його й силу Його воскресіння, та участь у муках Його…“ [Флп.3:8-10]

Ісуса не може бути в нас більше чи менше. Або Він живе в нашому серці, або ні. Третього не дано. Ми можемо лише зростати в пізнанні Його. І що більше ми Його знаємо — знаємо не мізками, отримуючи якусь інформацію, а серцем, отримуючи об’явлення про Нього, — то більше ми усвідомлюємо нашу праведність, яка не від діл закону, а від віри в Христа, і то більша наша участь у Його муках, бо законники, тілесні й невіруючі завжди гнатимуть нас за Його праведність, так само як Ізмаїл гнав Ісака, а фарисеї та книжники — Ісуса. Так само й любов Христа, про яку написано в 2 Солунянам 1:3, примножується в нашому житті через пізнання Христа. Павло пише ефесянам: „щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою“ [Еф.3:17-19].

«Гаразд, а як бути з тим, що написано: „у міру віри, як кожному Бог наділив“? Отже, у кожного з нас різна міра віри?» Ми вже з’ясували на початку статті, що ми, як і Петро, одержали рівноцінну віру. У нашому серці живе той самий Дух Христа і та сама віра, що й у всіх святих. Тому ми й називаємося віруючі, а не «маловіруючі» чи «слабковіруючі». Увесь контекст 12-го розділу послання до римлян, де згадується міра віри, насправді про Тіло Христове і служіння кожного в цьому Тілі: „Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове діяння“ [Рим.12:4]. Міра віри — це той дар, або те діло й служіння, яке Господь наділив кожному, тому Павло далі продовжує: „І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво — то виконуй його в міру віри“ [Рим.12:6]. Тобто залежно від того об’явлення, яке ми отримали про Христа, ми виявляємо той чи інший дар Господа.

Тож, дорогоцінні Божі скарби, вам не треба намагатися нарощувати свою віру. Просто пізнавайте красу й велич нашого Господа Ісуса Христа і силу Його воскресіння! Нехай любов Христа примножується у вашому житті, коли ви знаєте, що ви цінні й любимі вашим Небесним Отцем!