У наш «вік інтернету» знання стали настільки доступними, до того ж усілякі, що досить придумати якесь запитання, і, як кажуть: «У Гугла є відповідь». Я думав, що це сучасна тенденція — гортати безкінечні стрічки інтернету й прокручувати стіни соціальних мереж, щоб прочитати й дізнатися щось новеньке, але Господь показав, що так було й тисячоліття тому. Як написано в книзі Екклезіяста: „Що є, то було вже воно, і що статися має — було вже…“ [Екл.3:15] Дух Святий нагадав слова з послання Павла до коринтян: „Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости“ [1Кор.1:22] І справді, схожу тенденцію можна помітити й серед нас, віруючих. Одні бігають по всіляких конференціях, на яких з’являються дорогоцінні камінці й сиплеться золотий пил, а інші купують чи завантажують безліч християнських книжок, намагаючись угамувати внутрішній голод.

Знання надимає

Якось один брат наполегливо запитував мене, коли я перекладу наступну книжку проповідника благодаті. Я йому кажу: «А навіщо тобі ще одна книжка?» «Хотів би більше дізнатися про Ісуса», — відповів він. Чим не шляхетне бажання, подумаєте ви. Але це тільки на перший погляд. По-перше, пізнавати особу краще не через книжки, а в особистому спілкуванні, бо інакше це більше схоже на нерозділене кохання: хлопець кохає дівчину, але спілкуватися з нею в нього якось не виходить, от він і дізнається про неї з другорядних джерел. А по-друге, як писав апостол Павло: „Знання ж надимає, любов же будує!“ [1Кор.8:1]. Можливо, хтось скаже: «Це заїжджена фраза, і тут Павло говорить про ідолів, а до пізнання Ісуса Христа це не має жодного стосунку».

Але я вам скажу, що навіть пізнання Самого Христа й об’явлення про Нього надимають. Як таке може бути? Ви, можливо, пам’ятаєте історію про колючку в тілі. Пам’ятаєте, що писав там Павло? „А щоб я через пребагато об’явлень не величався…“ Іншими словами: щоб я не зазнався через те, що отримав такі великі об’явлення [2Кор.12:7] Про які об’явлення йдеться? Про об’явлення Ісуса Христа і Його благодаті, бо сам Павло писав: „Звіщаю ж вам, браття, що Євангелія, яку я благовістив, — вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але об’явленням Ісуса Христа.“ [Гал.1:11-12]

Схожа ситуація була й у Петра, коли він отримав об’явлення, що Ісус — Месія, Син Бога Живого. Відразу після цього він упав у гордість і став докоряти Господеві, і тому сам потрапив під Божу суворість і дістав догану від Ісуса. [Мт.16:16-17,22-23] Те саме відбувалося з коринтянами, які, отримавши знання й усілякі об’явлення, хвалилися одне перед одним. Ось тому Павло їм писав: „Хто бо тебе вирізняє? Що ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чванишся, ніби не взяв?“ [1Кор.4:7]

«То ти, брате, проти пізнання Христа. А хіба ти не знаєш, що написано: „Погине народ Мій за те, що не має знання“?» Я не проти пізнання Христа. Пізнавати Христа — це чудово. Петро писав: „благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!“ і далі „Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас“ [2Пет.1:2-3]. Справді, пізнаючи Христа і Його завершену роботу на хресті, ми починаємо жити тим життям з надлишком, про яке говорив наш Улюблений Господь. Ісус Сам говорив: „і пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить!“ [Ів.8:32] Тепер залишається тільки питання, як ми цією свободою користуємося.

Любов до братів

Коли Павло писав, що знання надимає, а любов будує, ішлося не про ідолів, а про любов до братів і сестер. Там само Павло пише коринтянам: „Але стережіться, щоб ця ваша воля не стала якось за спотикання слабим!“ [1Кор.8:9] А хто такі слабі? „Слабого в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди. Один бо вірує, що можна їсти все, а немічний споживає ярину.“ [Рим.14:1-2] Знову ж таки, мова тут не про овочі й фрукти, а про любов до братів, які в якихось сферах свого життя продовжують жити в законі.

Ти пізнав Божу благодать, і Господь відкрив тобі правду про завершену роботу Христа і що всі Божі благословення в Христі — це Так і Амінь! Це чудово. Тільки тепер — як ти користуватимешся цією свободою? Підеш до церкви, до якої ходив останні 10 років, і почнеш сперечатися, переконувати інших і доводити, що поводитися зразково не обов’язково, бо наша праведність від віри, а не від діл? Щодо всіляких суперечок Павло писав: „Коли ж хто сперечатися хоче, — ми такого звичаю не маємо, ані Церкви Божі.“ [1Кор.11:16] Коли людина сперечається й хоче щось довести іншому, це говорить лише про одне — вона хоче почути схвальні слова: «Ти маєш рацію!» А навіщо тобі це чути, якщо ти сам кажеш, що твоя праведність від віри, а не від діл? Коли в людини є об’явлення, що Христос — її праведність, то зникає будь-яке бажання сперечатися й доводити будь-кому будь-що, бо всередині панує Божий мир.

Павло писав: „Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа“ [Рим.5:1] Коли в нас мир з Богом, то в нас мир із самими собою і, як результат, — мир із братами й сестрами в Христі. Навіть якщо вони не поділяють Євангелії благодаті й уважають нас лжепророками та єретиками, „то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий.“ [1Пет.4:14] А з тими, хто не знає про Божу доброту, і зі слабими у вірі ми не сперечаємося, а з лагідністю наставляємо. І не ми це робимо, а Божа благодать, що з нами. Тому важливо не забивати себе всілякими знаннями, а любити братів і сестер.

«Ну от, брате Поле, мене в церкві 15 років змушували любити ближніх, і ти знову про те саме. Ти, мабуть, відпав від благодаті й ударився в закон». Тебе, брате улюблений, у церкві вчили, що коли ти не любитимеш ближніх і не робитимеш їм добрих діл, то Бог на тебе розгнівається, ти станеш як грішник, утратиш спасіння, праведність, і якщо не сповідатимешся постійно, то накличеш на себе біду. А я тобі кажу: «Бог на тебе ніколи не розгнівається, бо Сам поклявся. Христос — твоя праведність і святість, і ти ніколи не втратиш спасіння і свого праведного становища, яке в Христі Ісусі». Одна річ — любити ближнього, як самого себе, і якщо не виконав, то чекає покарання, — це і є закон. Зовсім інша річ — любити братів і сестер, як Він полюбив нас.

Любов Христа

Ісус говорив учням: „Оце Моя заповідь, — щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!“ [Ів.15:12] Дуже часто слова, виділені жирним шрифтом, просто випускають з уваги, і ці слова Ісуса перетворюються на закон «Люби ближнього свого, як самого себе». Бачите, у чому різниця. У першому випадку — як Він полюбив нас, а в другому — як самого себе. У першому випадку наголос на любові Христовій, а в другому — на своїй власній. У першому випадку — це благодать, а в другому — це закон. У першому випадку — це Його любов діє через нас, а в другому — нам треба видавити її з себе, як зубну пасту з порожнього тюбика. Ось чому в цьому самому розділі трохи вище Ісус говорив: „без Мене нічого чинити не можете ви“ [Ів.15:5]. А весь контекст розділу — про Його любов до нас. Іншими словами, Ісус говорив: «Самі ви не зможете любити один одного, але Я Своїм Духом зможу любити братів і сестер через вас».

Павло писав, що Дух Божий наповнює наші серця любов’ю Христовою. [Рим.5:5] А як наші серця наповнюються Його любов’ю? Павло пише ефесянам: „щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою.“ [Еф.3:17-19] Суть усієї Божої повноти — в Його любові, бо Бог є любов, і, наповнюючись Його любов’ю, ми наповнюємося Його повнотою. Пізнавати Христа добре, але найкраще — пізнавати Його любов!

Павло писав коринтянам: „Тож дбайте ревно про ліпші дари, а я вам покажу путь іще кращу!“ [1Кор.12:31] Дари Святого Духа, чуда, зцілення, об’явлення Ісуса Христа — усе це прекрасно й чудово. Але Павло писав, що є путь, яка перевершує все це, і весь наступний розділ він присвятив любові.

Багато хто цитує 13-й розділ Першого послання до коринтян, указуючи на те, як люди мають любити одне одного, але в цьому розділі мова не про людську любов, а про любов Христа.

Послухайте, які чудові рядки: „Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно…“ Усе це про любов нашого Господа Ісуса Христа. Це Його самопожертовна любов до нас „не шукає тільки свого“. Він Сам засвідчив про Свою любов: „Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.“ [Ів.15:13] Це Його любов „не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою“. Це Його любов „усе зносить“. Як написано: „любов покриває багато гріхів“, а в Приповістях написано — любов покриває всі вини [Прип.10:12] „Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу.“ [1Ів.2:2] Про Його велику любов до нас сказано: „Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припиняться, хоч мови існують, — замовкнуть, хоч існує знання, — та скасується.“ [1Кор.13:4-8]

Ось тому, пізнаючи Христа, краще пізнавати Його любов. Багато хто шукає знань і нових об’явлень лише з однієї причини — це внутрішній голод і спрага любові Христової. І жодні книжки чи знання не зможуть заповнити цю порожнечу. Тільки любов Христа може вгамувати наш голод і наповнити нас. Тому, дорогоцінні Божі скарби, як писав улюблений апостол Павло: „не перестаю за вас дякувати, і в молитвах своїх за вас згадую, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та об’явлення для пізнання Його“ [Еф.1:16-17] Нехай цей Дух мудрості й об’явлення просвітить очі вашого серця, щоб ви пізнали Христову любов, яка перевищує знання, і наповнилися Божою повнотою!