Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський — чинить смерть.
—2 Коринтянам 7:10

Пам’ятаю, якось мене запросили бути перекладачем на домашню групу, де був проповідник з Америки. На тій групі одну жінку змушували сідати на стілець посеред кімнати й казали, щоб вона при всіх сповідалася в гріхах і каялася, щоб спастися й щоб Бог її прийняв. Вона опиралася й казала: «Що ви від мене хочете? Я й так наодинці з Богом каюся без кінця». Ця ситуація мене трохи шокувала. Виявляється, буває й таке розуміння покаяння. Насправді справжнє покаяння пов’язане з радістю й сміхом, а не з тяжкою сповіддю.

«А хіба не написано: “Бо смуток для Бога чинить каяття”? Покаяння передбачає смуток, а не сміх і радість». Добре, що звернули на це нашу увагу. Просто ви не дочитали вірша до кінця. Там далі написано: „…а смуток світський — чинить смерть“ [2Кор.7:10]. Тому треба розуміти різницю між смутком Божим і світським і не видавати людську скорботу за Божу.

У Бога смуток духовний, а не тілесний: «І пожалкував був Господь, що людину створив» [Бут.6:6]. Коли читають цей вірш, зазвичай уявляють таку картину: «Зайшов Господь у потаємну кімнату, засмутився й пожалкував, що створив людину». Нічого подібного! Це все світський смуток. На івриті слово, перекладене як «пожалкував», — «нахам», і найчастіше воно перекладається як «утішатися» чи «заспокоюватися». Цікаво, що ім’я Ной, яке означає «спокій», походить саме від цього слова «нахам» [Бут.5:29]. Господь просто глибоко видихнув і розслабився, і всіх циклопів і велетнів змило водою, а людина спокою, Ной, переправилася в новий світ. Тому й сказав: „Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, — бо блудить вона. Вона тіло“ [Бут.6:3]. На івриті слово «дін», перекладене тут як «перемагатися», означає «боротися, воювати, судитися». Тіло завжди воює проти Духа [Гал.5:17].

Цей випадок, коли Бог розслабився, дуже нагадує те, як Ісус глибоко видихнув і віддав духа. І що сталося, коли Господь видихнув востаннє? „І промовив Господь: «Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі»“ [Бут.6:7]. І вся плоть була знищена в тілі Ісуса: „…коли вмер Один за всіх, то всі померли“ [2Кор.5:14]. А людина спокою, Христос Ісус, переправилася в новий світ: „Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, — стародавнє минуло, ото сталось нове!“ [2Кор.5:17]. А яке в Бога ставлення до нового творіння, що в Христі? «Але Ной знайшов милість у Господніх очах» [Бут.6:8].

Тому наше покаяння не має нічого спільного зі світським смутком, який, як написано, чинить смерть. Божий смуток, або Божий спокій, завжди чинить незмінне, «про яке не жалуємо», покаяння. Про те саме співає й Давид: „Господь — то мій Пастир, тому в недостатку не буду, — на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє…“ Слово «відживляє» [на ів. шув] означає «повертати», «завертати назад». Іншими словами, Господь повертає нашу душу, або мислення, у первісний стан. Він змінює наше мислення, або дає нам покаяння. Як Він це робить? Через Свій спокій. „Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх.“ [Євр.4:10] І після того, як ми отримуємо від Нього покаяння, то починаємо йти за Ним стежками справедливости. [Пс.22:1-3].